avangard-pressa.ru

Обтяжені хронологічним компонентом колізії між правовими нормами, сфери дії яких частково не співпадають - Политология

Колізії між текстуально закріпленими несумісними правовими нормами, які встановлені нормативно-правовими актами одного й того ж ієрархічного рівня, прийнятими різного часу, сфери дії яких частково співпадають, вирішуються за правилом про перевагу правових норм, що встановлені пізніше прийнятим нормативно-правовим актом.

1. Ні наука, ні судова практика не знайшли шляхів раціонального вирішення такого роду колізій, оскільки підходять до їх вирішення від визначення кожної із конкуруючих текстуально закріплених в законодавстві норм спеціальною в одному відношенні і загальною - в іншому. Уже цим підходом закривається шлях до раціонального вирішення такого роду колізій. Вони вирішуються інтуїтивно, а логічні міркування, які при цьому викладаються у наукових роботах чи в судових рішеннях у порядку їх мотивування, утворюють лише антураж, покликаний прикрити суто інтуїтивне вирішення відповідної колізії.

На підтвердження цієї думки звернемось до однієї із правових позицій, опрацьованих судами.

Відповідно до частини другої ст. 15 Закону «Про товарну біржу» «угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню». Частина четверта цієї ж статті встановлює, що «угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі». До внесення до Закону «Про товарну біржу» змін Законом від 20 травня 2010 р. на товарних біржах дозволялось укладати угоди (договори) щодо нерухомого майна. Це призвело до виникнення колізій між наведеними положеннями Закону «Про товарну біржу» і відповідними положеннями Цивільного кодексу1963 р., а пізніше - Цивільного кодексу 2003 року. При вирішенні спорів суди не стали вдаватись до логічного аналізу, до відповідних логічних операцій, а суто інтуїтивно дійшли висновку про те, що Закон «Про товарну біржу» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо визначення правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України і загальним стосовно укладення договорів. З питання укладення договорів спеціальними є норми, що встановлені Цивільним кодексом. За правилом про перевагу спеціальної правової норми суди дійшли висновку про те, що застосуванню підлягає спеціальна норма, що текстуально записана в ст. 657 ЦК, відповідно до якої «договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі». Отже, було зроблено висновок про те, що договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені на товарній біржі, підлягають нотаріальному посвідченню. Кінцевий висновок судів є правильним, але він був зроблений суто інтуїтивно. Що стосується аргументів «загальна-спеціальна правова норма», то це був антураж, бо ці аргументи кінцевий висновок і не потверджували, і не спростовували.

Раціональне вирішення колізії, про яку йдеться, передбачало перш за все констатацію тієї обставини, що диспозиції наведених вище правових норм, що текстуально закріплені в прийнятих різного часу законодавчих актах, є несумісними. Сфери дії правових норм, що текстуально закріплені в частинах другій і третій ст. 15 Закону «Про товарну біржу», з одного боку, і правових норм, що текстуально закріплені в ст. 657 ЦК, - з іншого, частково співпадають. Названі тут першими дві правові норми поширюються на відносини щодо укладання договорів тільки на товарній біржі. Відтак сфера їх дії є вужчою, ніж сфера дії правової норми, текстуально закріпленої в ст. 657 ЦК. З іншого боку, сфера дії правових норм, що встановлюються Законом «Про товарну біржу», була ширшою, бо вони поширювались на договори купівлі-продажу будь-якого товару, бо до внесення змін до Закону «Про товарну біржу» Законом від 20 травня 2010 р. на товарній біржі не заборонялось укладати договори купівлі-продажу нерухомого майна, а правова норма, що текстуально закріплена в ст. 657 ЦК, поширювалась тільки на договори купівлі-продажу нерухомого майна.

За викладених умов колізія, що про яку йдеться, не могла вирішуватись за правилом про перевагу спеціальної правової норми. Це правило є неналежним інструментом вирішення даної колізії. Вона повинна вирішуватись за правилом про перевагу правової норми, встановленої нормативно-правовим актом, прийнятим пізніше. Отже, до 1 січня 2004 р. питання про нотаріальне посвідчення чи непосвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, якщо такі договори укладались на товарній біржі, повинне було вирішуватись на користь правових норм, які текстуально закріплені в ст. 15 Закону «Про товарну біржу» (а не ст. 227 ЦК Української РСР 1963 р.), Після набрання чинності Цивільним кодексом 2003 року ця колізія повинна вирішуватись на користь цього Кодексу, оскільки він був прийнятий пізніше, ніж Закон «Про товарну біржу».

2. Несумісними є правові норми, що текстуально закріплені я ч. 2 ст. 429 ЦК («майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором») і ч. 2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права» («виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем»). Сфери дії цих двох правових норм частково співпадають. Ч. 2 ст. 429 ЦК поширюється на всі об’єкти інтелектуальної власності, а ч. 2 ст. 16 названого Закону - тільки на об’єкти авторського права. З іншого боку, ч. 2 ст. 16 цього Закону поширюється на об’єкти авторського права, створені не тільки в порядку виконання службових (трудових) обов’язків, а й в порядку виконання цивільно-правового договору, а ч. 2 ст. 429 ЦК - тільки на об’єкти, створені у зв’язку з виконанням трудового договору. Отже, сфери дії кожної із правових норм, що текстуально закріплені в ч. 2 ст. 429 ЦК і в ч. 2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права», співпадають лише частково, а в решті виходять одна за межі іншої.

Оскільки ці дві текстуально закріплені правові норми є несумісний ми, колізія між ними в частині співпадання сфер їх дії вирішується ні користь правової норми, що встановлена пізніше прийнятим законодавчим актом, тобто на користь правової норми, текстуально закріпленої в ст. 429 ЦК. Отже, ч. 2 ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права» не може застосовуватись усупереч ст. 429 ЦК, а авторське право на службовий твір належить працівникові (автору) і роботодавцеві (як інше не передбачено договором).